Новини

Euhenia

Відлетіла у засвіти душа Євгенії Грицик. Померла жінка на 84 році життя. Підступна хвороба не зламала духу енергії активної до останніх своїх днів стебничанки, великої патріотки свого краю.

Спогадами про неї поділилася її давня приятелька Стефанія Проців.

Євгенія Йосипівна була членкинею НРУ, працювала на різних ланках робіт. Усюди проявляла себе як гідний та добросовісний працівник. Усюди її поважали за життєрадісність та внутрішню красу. 

Певний час була на посаді Голови ОСББ. Люди згадують її як чесну, віддану своїй праці людину. Довгий час п. Євгенія на громадських засадах виконувала обов’язки голови садово-городнього кооперативу «Полонина».

Працювала також вона в Стебницькій лікарні на посаді завгоспа, де виступала в ролі культмасового робітника. Разом з лікарями неодноразово організовувала Вертепи по всіх школах та на Стебницькому калійному заводі. Брала участь також у постановках різних вистав.

Активна, енергійна, вона приймала участь у всіх міських заходах. Саме на цьому наголошував стебницький парох Володимир Лужецький, який відправляв чин похорону. Він пам’ятає ті часи, коли покійна Євгенія спільно з Богданою Мицак та Стефанією Проців були присутніми на всіх заходах, де можна було проявити свою активну громадську позицію. І саме сьогодні, на Провідну неділю, у 67-ий день війни, покійна Євгенія зібрала усіх присутніх, аби ті помолилися за її світлу душу, за душі усіх померлих своїх родичів та за душі полеглих в російсько-українській війні воїнів ЗСУ.

Прийми, Господи, душі усіх померлих в Царство Небесне.

Вічная пам'ять.

P.S. Світлина зроблена на 80-ліття п.Євгенії (жінка з трояндою)

 

kravchenko 2На день народження Уляни Кравченко стебничани вшанували постать великої поетки Галичини, відвідавши Солецьку школу, в якій вчителька пропрацювала близько 30 літ. Мешканці Сільця (Надія Мельничук та Віра Юзик) подякували Василеві Стахеєву та Зеновії Левицькій за маловідомі історичні довідки з життя та творчості талановитої вчительки. Пошкодували лише про одне: замала аудиторія слухала по краплинах цінні зібрані факти з життя їхньої землячки. Ганна Іваночко згадала про приязнь Франка та Кравченко, зачитав свої поетичні рядки й Ярослав Баран:

Скажи чому мені чому

В словах і на папері

Так важко віднайти весну

Та у міському сквері

Чому руйнуємо себе

Де можемо зростати

Та місце джерело поем

Зуміли зруйнувати

Чому нас люблять та не ми

Життя своє дарують

Як важко бути між людьми

Які вас не почують

І так сьогодні як колись

Те чим би нам пишатись

Страшні тенденції збулись

«Закрити й зруйнувати»

Ми на порозі нових змін

Мабуть у цьому сила

Що наше місто і наш дім

Сильніш за нас любила

 

Гості подякували за гостинність Оресті Совохіп, яка поділилася з присутніми також новоспеченими поезіями про Юлію Шнайдер Юрія Гарника та Віктора Романюка. Нині колишня школа виконує функцію гуманітарного хабу, де сільчани гуртуються, плетуть сітки, збирають допомогу внутрішньо переселеним особам, пораненим в госпіталь, воякам на фронт. Робота кипить і в цьому дружньому вулику відчутний дух Уляни. Ми сильні, ми переможем. Все буде Україна. А після перемоги можна помислити й про якийсь просвітницький центр.

kravchenko 3

kravchenko 1

 

JarЯк автор цих рядків, не претендую на лаври першості у волонтерському русі і переконаний, що хоча досвіду у співпраці з багатьма благодійними організаціями є понад 15 років, це – не досягнення, а важка рутинна робота заради власного сумління. Події останнього місяця особливо вимагають цього волонтерського покликання. І справді душа радіє, коли усі дружно об’єднуються і приступають до загальної справи без запитань, докорів і суперечок. Та все ж, як показує практика ця ейфорія волонтаріату на первинній стадії довго тривати не може. Після нього наступає період пошуків та узгоджень. Можна навіть так сказати упорядкованості. І ось власне на цьому етапі розпочинаються пошуки, які не завжди ведуть у вірному напрямку.

Нещодавно з одним з благодійних фондів відвідав дитячий будинок-інтернат. І це було навіть не в нашій області. Під час цієї поїздки знову, як у давні часи, відчув себе волонтером на усіх 100%. Та знову ж переконався, що не все там так гладко у цьому волонтерському царстві. Обізнаність деяких нюансів таки може стати вам у нагоді, як обійти гострі кути, які на другому етапі без сумніву будуть.

Так от, не випадково в заголовку згадав такий термін як «право на волонтерство». Річ у тім, що остання поїздка показала одну дуже негативну тенденцію, яка уже є типовою і у більшості проявляється саме в маленьких провінційних містах. Мова йде про те, що у своїх пошуках упорядкування деякі волонтерські групи дещо невірно розуміють поняття «волонтер» і намагаються «приватизувати» право на волонтерство чи запровадити монополію у цій сфері. На жаль, як не прикро констатувати, але і на наших теренах є такі спроби. У чому ж тут помилка? А помилка в тому, що підміняються поняття допомоги у всезагальній координації на поняття тотального контролю. Хочу щиро вірити, що таке стається через банальне нерозуміння процесу та брак досвіду, однак не хочу вірити, що це робиться свідомо. Але факт є фактом, і маємо подібні прояви. Результат таких процесів – чвари між різними волонтерськими групами, розчарування у волонтерських загонах і різке падіння ефективності волонтерської діяльності.

Як вийти з цієї ситуації? Насамперед варто зрозуміти і з цим змиритися, що будь-яка фізична особа може займатися волонтерською діяльністю. І це абсолютн не має залежати від думки того чи іншого волонтерського центру. Так може бути співпраця і погодження певних позицій, можуть бути домовленості, але стосунки «ти цього не роби» або «ти не маєш права цього робити, бо ми вже робимо», виключені. З власного досвіду скажу так, що насторожує, коли до процесу координації волонтерської діяльності долучаються органи влади. Як на мене, влада і волонтерство, речі важко поєднувані, а інколи навіть протилежні.

І ще про одну проблему у волонтерській діяльності, з якою досить часто доводиться зустрічатися в сучасних умовах. Річ йде про не завжди ефективну співпрацю між волонтерськими групами та благодійними фондами. Переконаний, що виникає вона найчастіше через брак інформації та відсутність досвіду. Тож спробую внести деякі рекомендації, щоб таки дана співпраця була врази ефективнішою.

Є таке поняття, як імідж. На жаль, Україна за останніх 10 років у сфері благодійництва цей імідж суттєво втратила. Це виникло через історично хронічну корупцію та через певну кількість не чистих на руку благодійників. Відтак у закордонних меценатів та донорів виробилися свої правила, як працювати з українськими волонтерами та благодійниками. І навіть в умовах війни відхід від правил був короткочасним у період ейфорії.

Тож що варто робити волонтерам, щоб у вас налагодилась тісна і тривала співпраця з тими, хто може вам надати допомогу. Насамперед варто розуміти, що грошей на ті чи інші потреба дають щораз менше організацій. І їх можна зрозуміти, знаючи, як часто ці кошти просто зникають. Тож усе частіше чуємо: «скажіть, що вам потрібно і ми це купимо». Відверто така формула стосунків не менш ефективна і рівень недовіри між партнерами значно вищий. Наступний етап – це визначення тих потреб, які вам вкрай необхідні. Їх формулюємо в листі-проханні (довільної форми) і розсилаємо по благодійних організаціях. Згодом, якщо таки співпраця відбулася, робимо неодмінно звіт та фотозвіт того, куди і кому вручена допомога та надсилаємо партнерам, які вам цю допомогу надали.

Насправді, усе просто і в сучасних умовах доволі ефективно, адже забезпечує чималий рівень довіри та сприяє довготривалій і системній співпраці. Звісно, і цей етап рано чи пізно але перейде в інший вимір, але до нього маємо таки працювати, бо потреби у волонтерстві дуже великі. Маю сподівання, що вищевказані рекомендації стануть у нагоді і усі гострі камені будуть усунуті на шляху ефективного волонтерства. Ну і велике спасибі усім волонтерам за те, що ви є, адже без вас не було б тих маленьких успіхів, які ведуть нас до перемоги.

Ярослав Баран

 

Wekluk30 березня на Дрогобиччині велелюдна процесія провела в останню путь Василя Веклюка, українського воїна, який пішов на передову з метою захистити від російського агресора свою країну, свою родину, спокійний сон кожного українця. Поховали Героя у його рідному селі Колпець. 

У заключному слові коло Церкви Різдва Пресвятої Богородиці  о. Володимир Лужецький подякував усім тим, які організували церемонію прощання та чин похорону, які знайшли час попрощатися з Героєм, які промовили спільну молитву за упокій душі померлого. Бо саме так, з усіма почестями, й належить шанувати Тих, хто віддає найцінніше – життя – заради захисту своєї країни. Наголосив парох на великій місії усіх людей, які нині носять військову форму. Слова підтримки та подяки за виховання лунали й на адресу родини загиблого. Невдовзі буде Великдень – і його бракуватиме за столом на пасхальний сніданок, через деякий час осиротілим буде стіл й на Святвечір. Але його світлини нагадуватимуть вдома усім, яким він був, як жив, як трудився та як захищав свою країну. Адже коли почалася війна у 2014 р., він боронив Батьківщину, опинився в найгарячішій точці він і сьогодні. Василь Веклюк став прикладом для багатьох, бо, за словами колпецького ієрея Євгена Макогона, віддав своє життя, «душу й тіло поклав за нашу країну, за народ».

Дякуємо за захист, жертовність, любов до України, справедливість, та патріотизм. Світла пам’ять Герою, родині – низький уклін та щирі співчуття.

Слава Героям!

Герої не вмирають!

JuliaПсихологічна підтримка цінується завжди. Особливо її актуальність зростає в період війни. Випускниця соціально-гуманітарного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Практична психологія», Юлія Петруняк давно ділиться на сторінках ФБ цікавими порадами психологічного характеру. У період війни вона зуміла організувати для стебничан цикл лекцій на тему «Як зберегти психічне здоров’я в умовах війни?». Першу таку лекцію молода стебничанка прочитала у Стебницькому Народному домі у неділю, 27 березня, для вікової аудиторії старше 18 років.

Передусім молода спеціалістка пояснила, що ж таке стрес. Це відповідь організму на певні події. Він буває позитивний та негативний. Психолог наголосила на тому, що в стресові ситуації потрапляють не лише діти чи підлітки, якими ми, дорослі, звикли опікуватися при надзвичайних ситуаціях. Стресові ситуації також негативно впливають і на самих дорослих. Тому надзвичайно важливо опанувати в першу чергу собою самим дорослим, а вже спокійний та врівноважений вигляд зрілої людини позитивно вплине на поведінку більш молодшого покоління.

Усі присутні почули також, що таке психотравма. Це життєва подія або ситуація, яка впливає на значущі сторони існування людини і приводить до глибокого психологічного переживання. Внутрішню травму можна порівняти з фізичною раною, до якої людина вже давно звикла і не звертає на неї ніякої уваги, і не піклується про неї. Психотравма переживається в суспільстві і має деякі фази. Перша фаза – фаза героїчна (збір волонтерських організацій, прояв доброти), друга фаза – це «фаза медового місяця» (переконання себе, що все скороминуче, прояв певної безпеки), третя фаза – фаза певного розчарування, четверта фаза – повернення до стабілізації. Кожна людина сама має визначити, на якій вона є зараз фазі.

Юна психологиня також перейшла й до практичної частини. Вона детально зупинилася на дихальних вправах, які є надзвичайно ефективними для того, аби позбутися стресу. Дуже важливо концентруватися на диханні. На рахунок чотири доцільно зробити великий вдих, а на рахунок шість – видих (умовно задмухувати свічку). Можна уявляти, як повітря проходить крізь ніздрі, тому варто дихати носом. Можна свій подих намагатися зробити повільнішим, але в межах комфорту. Варто дихати так, щоб насамперед рухалися не груди, а живіт. І це теж допомагає людині розслабитися.

На фазі шоку у людини з’являється апатія, збудження, нервове тремтіння, плач, істерика. З людиною, яка переживає потрясіння, бажано поговорити, її треба залучити до певної діяльності. Це може бути прибирання вдома або проста фізична зарядка.

У будь-якому випадку треба зберегти спокій. Нервове збудження часто змінюється на плач або нервове тремтіння. Найчастіше тремтять кінцівки, але може тремтіти й усе тіло. Плач триває від кількох хвилин до години часу. З людиною, яка плаче, потрібно просто побути поруч певний проміжок часу. Людина має виплакатися. Після плачу, який досить  виснажує організм, варто людину спитати про її наступні дії: «Чи ти хочеш поспати? Чи тебе вкрити теплим пледом? Чи дати теплого чаю? Чи, можливо, ти хочеш чимось поділитися?». Істерика зазвичай триває до кількох хвилин, часто супроводжується різкими рухами, плачем та криками, що нагадує театральну виставу. Істеричні люди зазвичай люблять публіку. Якщо Ви залишаєтесь наодинці з такою людиною, вона швидко заспокоюється. З істеричного стану людину можна швидко вивести, якщо вчинити якусь гучну дію (раптові аплодисменти, крик, стук по столі кулаком). Кожна істерика – то крик про допомогу. Ступор – неактивна реакція, яка триває від кількох хвилин до кількох годин. Людина застигає на місці, з нею нічого не відбувається. Щоб вивести її з того стану, треба зробити якусь невеличку біль, бодай щипнути нігтями в зап'ястя. Бажано також на вухо людині тоді шепотіти якісь навіть слова: «Війна. Бомба. Постраждалі». Не завжди позитивні слова виводять людину зі ступору. Апатія – жодних рухів та емоцій. Це важкий психологічний стан гострого стресу. Тут вже потрібна допомога психотерапевта. Апатія триває від кількох хвилин до кількох тижнів. При агресії людина зривається на будь-що і здатна на будь-що. Людину дратує все: що віє вітер, що літають горобці, що хтось щось не так сказав або подивися. Щоб допомогти такій людині, треба змінімалізувати зоровий контакт. Під впливом агресії не потрібно дивитися людині в очі, бо це її може ще більше розізлити. Над людиною стояти не треба, бажано зберігати відкрите положення. Усі положення такої людини варто копіювати: якщо вона стоїть, то Ви також стійте, а якщо сидить, то присядьте. Спробуйте з’ясувати, які фактори спровокували агресію. Якщо це тарілка, то заберіть її, якщо агресію спровокувала інша людина, то варто її відгородити на певний період від спілкування. Людину можна застрашити аналогічним випадком з іншим чоловіком чи жінкою, який завершився викликом поліції.

Питання «Як ти?» дорівнює твердженню «Я тебе люблю, я піклуюся про тебе, я тобі допомагаю, мені не байдуже, що з тобою коїться».

Психолог поділилася з кількома вправами, які мали б допомогти подолати паніку у щоденному життя.

  • «Обійми метелика»: схрестити руки на грудях, покласти долоні на плечі і поплескати себе 25 – 30 разів. При цьому слід робити глибокі дихання. Якщо появився спокій, переходимо до другого етапу, якщо спокій відсутній, повторюємо дію.
  • «Заземлення»: міцно поставити ноги на землі і відчути опору, можна озирнутися навколо і знайти до п’ять – десять предметів, які можна побачити чи до яких можна доторкнутися. Для ускладнення вправи ці предмети поділити за кольорами.
  • «Заспокоєння»: покласти одну руку на груди, а другу на живіт та стежити за своїм диханням. Має з’явитися відчуття тепла та безпеки. Вправу виконувати без поспіху. Будь-яке відчуття, яке з’являється, є природнім. Усі люди відчувають емоції, а емоції – це норма. Полегшення з’явиться спонтанно.
  • «Ресурси»: треба подумати про майбутнє (людина, мрія, плани на завтра). Собі щодня треба ставити мету, маленьке завдання на завтра.

Стрес, який ми зараз відчуваємо та переживаємо, є нормою. Спочатку ми заспокоюємо себе, а потім даємо підтримку іншим. Допомагаймо іншим лише в стані спокою.

Щоб зберегти стан безпеки, слід задовольняти базові фізіологічні потреби (сон, їжа, прогулянки на свіжому повітрі). Треба продовжувати ту саму діяльність, що виконувалася до війни (підйом, вмивання, чищення зубів, пиття кави, навчання, діяльність, відвідування близьких, допомога тим, хто того потребує). Дуже важливо обмежити перегляд новин, особливо перед сном.

Юля також поділилася особистою порадою: молитися. Бо молитва заспокоює. Бо молитва – це щит, який завжди оберігає.

Перша лекція відбулася у затишній атмосфері. І хоч аудиторія була малочисельною, серед учасників були ті, яким щойно виповнилося вісімнадцять. А для розвитку Стебника (та й загалом для України) потрібна молодь, яка є здоровою не лише фізично, а й психічно та духовно.

Кожен має собі поставити питання: «А що я зроблю, коли закінчиться війна?». Юля для себе побажала випити каву у Карпатах. Учасники семінару подякували молодому лекторові за мудрі поради та побажали, аби її мрія швидше збулася.

Продовження всі очікують однозначно.

Ганна Іваночко, учасник заходу

Фото дня

sygnaly

ukryttya5

Анонси подій

<<  <  Травня 2022  >  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Нд 
        1
  2  3  4  5  6  7  8
  9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Real time web analytics, Heat map tracking

Погода