Новини

Ogólne fotoШироким фронтом

Ярек понтом

іде в культуру.

Везучу має він

натуру.

Чудний чувак

і композитор, і співак

Під музику складає вірші,

знімає фільми не найгірші…

Такий собі мазунчик муз…

Хай долі крутяться педалі.

А що там далі, шо там далі?

Гарбуз чи все ж козирний туз?

Богдан Британ

24 липня 2021 р. у читальному залі Стебницького Народного дому відбувся прем’єрний перегляд краєзнавчого фільму «Вузькоколійка: Верхнє Синьовидне – Мальмансталь».

          Серед гостей презентації краєзнавчої картини були Любомир Ялоха, Зеновія Левицька, Ореста Сивохіп, Василь Стахеєв, Михайло Зубрицький, Богдан Британ, Лідія Мороз, Анжела Хухновська, родина пана Ярослава, а також шанувальники краєзнавчої тематики. Багато виступів присутніх доповідачів перепліталося з історією м. Стебника. Тут також колись була своя вузькоколійка.

Wszyscy

Розпочинали та завершували творчу зустріч пісні Ярослава на літню тематику.

Пані Люба заворожено розпочала вечір ліричним замилуванням літньої пори, пори відпусток, мандрівок. Після ранкового прокидання ноги несуть тебе в гори, де близько неба, або в поле, де цвітуть блавати й маки в житі, чи, можливо, на луг, де сонечко обціловує кожну стеблинку, де так багато квітів, де сюрчать коники. Це наша краса. А краса нашого краю, як пише в одній із поезій Богдан Британ:

Тут ластівки крилом черпають воду

І від зорі хмеліють солов’ї

Боготворю твою небесну вроду,

Твої печалі і твої жалі…

Мало любити, мало закохуватися, треба його пізнавати. Бодай так, як це робить наш краянин Ярослав Баран.

Далі слово взяв сам автор, розповівши про історію написання сценарію, зйомок і запросивши всіх до перегляду.

Знаємо, що Ярек закоханий в залізницю з дитинства. Постійно, при розмові, бачимо, з яким захопленням він розповідає про деталі. З легкістю він трактує чудернацькі назви професійного спрямування. Уже впродовж тривалого проміжку часу він просто марив реалізувати свій задум. Збирав матеріал, зустрічався з причетними до цієї теми людьми. А це, передусім, залізничники, гіди, краєзнавці. Фільм присвячений пам’яті вчителя фізики шкіл №6, №7, №18 Возняка Володимира Кристофоровича. В деталях про цього колоритного чоловіка розповіла сестра Ярослава Оксана Вирста, котра пам’ятає «Христофора», як великого любителя та організатора чисельної кількості мандрівок.

Wyrsta

У розмову втрутилася оператор Ганна Іваночко: «А тепер про подорож. Вона була неймовірною. На кожному проміжку відшукувалися артефакти, цікаві історичні дані. Спробували об’їхати той шлях, яким пролягала вузькоколійка. А це такі населені пункти, як Майдан, Рибник, Довге, Сопіт, Синьовидне, Коростів тощо. Цікаво було йти маршрутом, який нині вже не існує, дивитися та віднаходити рештки мостів, залишки від колії.

Як відомо, через Довге була прокладена вузькоколійка. Хоче Турчик знайшов старий фільм, як виглядав потяг тих часів, що часто спричиняв до пожеж.

Дуже гарний краєвид біля кремнієвих скель. Там також залишилися окремі залишки колії. На жаль, історично так склалося, що повінь 1968 р. унеможливила подальші рейси «кукушки». Шпали були розібрані для різних господарських потреб.

Здивування з поїздок викликали запущені місця. Та ж доменна піч, яка нині досить захаращена та розвалена. Костел святої Анни нині слугує, як гостинний двір, на жаль, з побитими шибками. Ці місця для туристів варто відновити. Країна мало звертає увагу на такі цінності, які можуть слугувати, як туристична атракція.

Позитивне враження викликало Майданівське лісництво. Усюди стрижені газони, квітучі клумби. Відчувається рука дбайливого господаря».

Місцеві краєзнавці Василь Стахеєв, Любомир Ялоха та Михайло Зубрицький доповнили краєзнавчу дискусію історичними коментарями, акцентуючи на тому, що тема вузькоколійки є актуальною і для Стебника.

Пані Люба подякувала Ярославу Барану за надану можливість глибше пізнати свій край і висловила побажання здійснити цей маршрут з усіма охочими.

Усі підтримали пропозицію, яка виникла на зустрічі, створити творчий клуб інтелектуальних людей, істориків, краєзнавців та музейників з метою популяризувати історію Стебника.

Молодий фотограф Оля Баран отримала від місцевої рукодільниці Анжели Хухновської в подарунок ляльку «Українку».

Olga

Пан Ярослав висловив окрему подяку за гостинність пані Любов Волошанській, знімальній команді Ганні Іваночко та Олегу Паращаку, туроператору фірми «Поїхали» Миколі Бакаю, проекту Karpatytur.info – групі любителів Карпат в особі Андрія Баховського та Олени Баховської.

Львів’янин Андрій Баховський щиро подякував Ярославу Барану за запрошення на прем’єрний перегляд краєзнавчого фільму, відзначивши, що Karpatytur.info є одним з замовників чудової інформаційно-краєзнавчої стрічки.

Bachowskyj

За свідченнями автора Ярослава Барана стрічки: «Завдяки дискусіям, які точилися під час презентації, з’явилося ще стільки додаткової інформації, що хоч берись за повнометражний документальний фільм. Отож, усім велике спасибі, що в цей суботній день залишили свої справи і прийшли на перегляд підтримати наше туристично-краєзнавче починання».

Головний винуватець події завершив своє слово: «Робимо наступну презентацію 29 липня у Трускавці. А щодо спільних екскурсій, то завжди радий підтримати!»

Urban

Маємо надію, що цим краєзнавчим фільмом привернемо увагу до цікавих місць, пов’язаних з історією нашого краю.

Ганна Іваночко

 

klasztorz Зовсім недавно побачила світ книга Мирона Бучацького «Дрогобицька катівня НКВД-НКГБ, КПРС: факт геноциду українського народу московською комуно-тиранією». У книзі автор, колишній голова Дрогобицької міськрайонної організації «Меморіал», ініціатор розкопок жертв 1939 – 1941 рр. у Дрогобичі, розповідає про початок проведення розкопок та перепоховання останків 486 закатованих у Дрогобицькій тюрмі на вул. Стрийській, 3. на Полі Скорботи 14 липня 1991 р.

У книзі йдеться про те, що багато років про будинок номер три по Стриській вулиці ходили моторошні легенди. Півстоліття пройшло, а старожили все ще не радять ласувати яблуками із тамтешнього саду, попереджаючи: червоними вони стають не від сонця, а від того, що коріння яблунь живляться людською кров’ю.

До стіни будинку, де розміщений один з корпусів місцевого педінституту, прикріпили дошку: «Перехожий! Зупинись на мить і схили голову. Тут у 1941 р. розміщувалася в’язниця НКВД. Кров’ю невинно замучених синів і дочок Дрогобиччини пронизані стіни цієї будівлі. Вона вимагає справедливості!». Поруч – церква. Помолившись, парафіяни не поспішають додому в недільний день, а довго стоять біля кам’яної брили з написом: «Тут буде споруджений пам’ятний знак жертвам сталінських репресій».

14 липня 2021 р. виповнюється 30 років з того дня і відбулася панахида над померлими. Знайдені 78 останків під час розкопок КП «Доля» на території саду позаду колишньої Дрогобицької тюрми у 2017 – 2018 р. Домовини з останками жертв несли від монастиря Святих Апостолів Петра та Павла до площі Ринок, де відбулася екуменічна молитва, похоронне віче. Далі процесія рушила до Поля Скорботи, де відбувся чин поховання.

Як саме розпочалися розкопки у 1990 р. і хто їх ініціював? Про читаємо у передмові книги: «Серед місцевого населення завжди ходили чутки про страшні звірства, які чинили кати Дрогобицької тюрми над в’язнями. Мирон Бучацький чув змалку від матері розповіді про ці події. Також пам’ятає, як загинув його батько і стрик…

У переддень чину похорону у Дрогобицькій міській раді відбулося інтерв’ю учасника тих подій у 1991 р. Любомира Сікори. Голова всеукраїнського громадського об’єднання «Бойківське етнологічне товариство», всеукраїнського громадського члена республіканської «Просвіти», наукової ради констатує: «Ходили чутки, що біля університету (коло колишнього комітету безпеки) поховані жертви НКВС. Ці чутки почали набирати щоразу більше обертів. Тому це було винесено на розгляд міської та районної рад, на розгляд демократичних сил. Тому було визнано провести розкопки. У цей час у нас була своя влада, яка вела повний контроль життєдіяльності міста та району. Будь-яка людина могла виходити з пропозиціями. І ці пропозиції були справді цікаві. Поза владою ніщо не могло існувати. Тодішнім головою був Мирослав Глубіш, заслугою якого було вивішення прапора та проголошення незалежності у місті. Сама молодь була активною на той час. Вести системно політичну діяльність мають люди національно зрілого віку. Суспільство бурлило. Владу заставляли рухатися низи. Люди сприйняли виклик часу. Сучасна молодь є мобілізованою. Наша західна молодь є національно свідома та релігійна. Маємо відчувати розуміння свого місця, своєї ролі в житті. Основна місія галицької молоді – інтелектуальний тиск на схід в повному розумінні слова. Нині мають створюватися робочі місця. Маємо стати індустріальною державою, сучасною Європейською Соборною Україною».

14 липня 2021 р. стебницька делегація учнівської молоді перетнула стіни сесійної зали Дрогобицької міської ради.

mlodziez

Заступник міського голови Андрій Ковч подякував школярам за те, що вони погодилися бути свідками важливого заходу, який доводить цілій Україні, що ми шануємо пам’ять тих жертв, які були вбиті комуністичним режимом. Проводимо пряму паралель між нинішньою українсько-російською війною і тим, що відбувалося тут на теренах Західної України у період 1939 по 1941 рр., 1943 по 1947 рр. і пізніше.

Детально роз’яснила, як мали вести себе діти, Олександра Пашко.

Чин похорону розпочався від стін монастиря святих Петра і Павла. Біля міської ради правилася Служба Божа, виступали високопосадовці, серед яких запам’ятався виступ першого голови демократичного скликання, Мирослава Глубіша, який перекинув присутніх у події тридцятилітньої історії: «Це був жидо-московський комуністичний режим, який нищив тоді Україну і нищить Україну й тепер. Ми перезахоронили тоді жертви, які викопали. Велелюдна була тоді громада на площі. Чому з 1994 р., коли ми відійшли від влади, перестали розкопувати жертви? Місто Дрогобич впав в комуністичний морок. 21 рік ми обирали комуніста за комуністом. Нашим комуністом. Але треба запам’ятати, що комуністів, комсомольців та кагебистів колишніх не буває. Вони ще дві години по смерті будуть тими, ким вони є. вони продали душу дияволу і по-іншому поступати не можуть. Ця сама ситуація стала нам і з Верховною Радою. Кого ми тільки не обирали до Верховної Ради? Проходили різні пройдисвіти. Тільки не свій, не українець. А нинішній, на жаль, ще й зазіхає на мову. Часто чую, що тут, серед загиблих, є три ієромонахи: Северин, Віталій та Яким. Натільний хрест одного з них попав до мене. З часом я його передам комусь, кому буде потрібно. Чи тяжко називати їх василіанські мученики? Чи за це вони гинули, щоб їх сьогодні не можна згадати? Катедра Святої Трійці колись була монастирем. Вірю, що в цей монастир колись повернуться монахи. Хочу щиро подякувати тим, хто був причетний до перезахоронень у 90-их роках. Дерево на 486 трун дав директор лісгоспу Ігор Попадинець, директор автокранового заводу Роман Сисин, директор нафтопереробного заводу Роман Матолич, депутати першого демократичного скликання, моя колишня заступниця Віра Байса, багато священників (серед них були і підпільні), згадаю отця Софрона, отця Івасечка, отця Гринчишина, отця Приріза. Тішуся, що в Дрогобичі знову появилася українська некомуністична влада. Завдяки відбулися ті перезахоонення, свідками яких ми сьогодні є. Щира подяка тим, хто долучився до цих подій. Вічна пам’ять і слава тим, хто загинув за волю церкви та за волю народу».

На вічний спочинок домовини супроводжували понад сто священників, три єпископи, представники влади, військові, багато достойних людей. У заключному етапі поховання на Полі Скорботи духовні особи говорили подячні слова героям: «Колись у них забране їх добре християнське ім’я. На жаль, і сьогодні не можемо їм повернути імена. Але сьогодні ми їх сміло можемо назвати браттями та сестрами. Досі вони були злочинцями. А нині проголошуємо, що вони – герої, що вони – діти свого народу, а найголовніше – що вони улюблені божі діти. Їх життя було відібране насильницькою смертю, тортурами. Пригадуєте, як нас вразили кадри з фільму «Дрогобицька Голгофа»? Нам здавалося, що тих тортур є занадто. Але насправді жоден з фільмів не здатен передати правдиві відчуття невимовних мук. Віримо в те, що Господь вигородить їх за їхнє терпіння. Господь дарує їм життя вічне. Остаточно переможе справедливість. Вони були засуджені через те, що були українцями, що любили українське. Зло справді може виглядати сильним. Але остаточно воно веде до руїни. Правда вийде, як сьогодні, на яв. Хай Господь прийме мучеників у свої батьківські обійми і дарує їм Царство Небесне».

На кладовищі присутні заспівали гімн України і військові віддали шану полеглим залпами з автоматів.

bron

 

 

dyrektor

 

Липень для культурної сфери Стебнику несе багато змін. Зокрема оголошено конкурс на посаду директора Стебницького Народного дому. Хто ним стане, вирішуватиме спеціальна комісія після проведення конкурсної процедури.  На разі, відомо уже про дві кандидатури на цю посаду. Отож, пропонуємо інтерв'ю з одним із кандидатів. Знайомтесь - це наш земляк: співак, фотограф, журналіст, поет Ярослав Баран.

 

  • Пане Ярославе, добрий день, що саме Вас підштовхнуло на те, що Ви подали свою кандидатуру до участі в конкурсі на посаду керівника Стебницького народного дому?

Добрий день. Через низку криз, і той же ж Covid, ситуація склалася у світі не вельми втішною. Найбільше постраждали від того заклади культури та культура загалом, особливо на периферійних позиціях в таких маленьких містечках, як Стебник. Сьогодні, на жаль, не час говорити про стрімкий розвиток та шалені перспективи у галузі культури. Мова йтиме, насамперед, про збереження того, що є. Я є мешканцем міста. Мені прикро буде жити у місті, де сфера культури перебуватиме у занепаді, або взагалі зазнає дефолту.

  • Чи є у Вас фахова освіта і чи Ви керували взагалі якимось проектом (можливо, у Вас є якісь перемоги)?

За фахом у мене скромні три освіти. Я є викладач музичної школи з класу альта, за другим фахом я – журналіст телебачення та радіомовлення, за третьою ж освітою є менеджером зав’язків з громадськістю або фахівцем з піару. Маю досвід керування редакцією радіомовлення «Радіо Карпати» (початок 2000-их), а також низки масових культурних проєктів. У моєму арсеналі є організація декількох фестивалів, кількох масштабних презентацій та презентацій аудіоальбомів тощо. Кожна з освіт мені пригодилася. Використовував неодноразово досвід з піару, часто-густо брався до пера, описуючи певні події, а також доводилось розбиратися в тонкощах побудови музики. Усі три елементи в сукупності приносять неабияке задоволення.

  • Яким Ви бачите дозвілля пересічного мешканця свого міста?

Тут треба виходити з функцій та завдань закладів культури, які є у місті. Це мали б бути цікаві програми, які носять не лише інформаційну складову, але також виховну, соціальну тощо. Хотілося б запропонувати мешканцям Стебника такі варіанти дозвілля, які насамперед є у тренді і поряд з тим долучали їх до якісного культурного продукту різних епох. Переконаний, що такий підхід буде сприяти культурному розвитку міської громади загалом. При таких умовах ми будемо ставати кращими, більша розвинутими та прогресивними.

  • Чи знаєте Ви проблемні місця закладу культури?

Буду відвертий: багато проблемних місць давно вийшли за межі стін Народного дому і сьогодні кидаються у вічі кожному стебничанину. З етичних міркувань наразі не хотілося б їх перераховувати, оскільки одразу виникне багато двояких запитань, чому саме так сталося. Та все ж першочерговими бачу проблеми господарського характеру, які виникли очевидно через давність споруди. Заклад побудований Стебницьким калійним заводом у 1972 р. Наступного року ми відзначатимемо його 50-річчя. Через брак належного фінансування проблеми не були усунуті попереднім керівництвом. Є нагальні питання, а є такі, вирішення яких може ще почекати кілька років. Тобто однозначно постане проблема вибору пріоритетів.

Хотілося б також певних змін у змісті культурних заходів. Та знову ж з точки зору менеджменту виникає потреба зміни команди, як звичного процесу ефективного функціонування закладу. Якщо таки вдасться зайняти посаду керівника, теж розглядаю її як тимчасове явище, під час якого варто максимально «додати», а не зламати і будувати з нуля невідомо що.

  • Знаємо, що в Народному домі орендує приміщення філія № 8 Дрогобицької бібліотечної централізованої системи. Як Ви вбачаєте розвиток бібліотечної справи в Стебнику?

Для Стебника бібліотека однозначно потрібна, проте вона має трансформуватися у дещо сучасніше явище. Особисто є великим прихильником бібліотек, оскільки також маю певну причетність до літератури. Цей заклад має неабияку перспективу на майбутній розвиток. Стебницькою філією керує невтомна Любов Волошанська, яка робить усе можливе й неможливе для того, щоб про Стебницьку бібліотеку говорили дуже часто в засобах інтернету. Вона ж є ініціаторкою створення музейної кімнати в Народному домі, веде чудові екскурсії для усіх бажаючих пізнати минуле міста. При певних трансформаціях наша центральна бібліотека може давати хороший позитив, як для міста в цілому, так і для мікрорайону. І насправді не потрібно винаходити нічого нового, оскільки поряд є багато гарних прикладів. Один із них – та ж URBAN бібліотека, що є у місті Трускавець або сучасний бібліотечний простір в Уличному. Досвід наших сусідів показує нам модель сучасної бібліотеки. Бібліотеки – це не лише місце, де видаються чи читаються книги. Це, насамперед, місце певних літературних подій, де відбуваються зустрічі з цікавими людьми, можуть відбуватися мультимедійні конференції, презентації, виставки, творчі виступи тощо. Починаючи з минулого року, презентував свою збірочку в кількох бібліотечних установах різних міст, тому маю з чим порівнювати.

  • Які Ви пропонуєте заходи у сфері культури та мистецтва для повернення глядача в культурний простір міста?

Зараз найбільшою проблемою є відсутність глядача в залі. Я вдячний тим людям, які там працюють. Вони хоч щось, але зберегли для стебницької культури. Знаючи, які тенденції є в Україні, ми могли і цього не мати. Вкотре наголошую, що нам потрібно проаналізувати потенціал Народного дому, вивчити цільову аудиторію, яка здатна зайти в зал і яка має певні потреби в певному культурному продукті. І крути не крути, але доведеться в сучасних умовах спиратися на маркетингові технології, намагаючись робити заходи потрібними саме для тієї чи іншої цільової аудиторії. Як це зробити у даній ситуації, сьогодні сказати ніхто не в змозі, оскільки досі цього ніхто не вивчав і не моніторив. Тим і цікаві поставлені завдання перед новим керівництвом, тож доведеться багато експерементувати. І переконаний, що шлях розвитку веде саме туди. А, залучивши людей до зали, ми отримаємо певні моральні і, сподіваюся, матеріальні дивіденди, на основі яких зможемо говорити про розвиток та розширення. І головним у цьому є підтвердження діяльності культурних закладів у великих містах. Звісно, на периферії, важче боротися за глядача, бо його значно менше і достукатися до нього теж не просто. Але трапляються випадки, коли і на периферії маємо цікаві культурні продукти. Яскравим прикладом цього є (і нині стежимо за цим у засобах ЗМІ), як невеличкий клуб у селі Довге гірське видозмінюється на очах завдяки зусиллям та підтримці ініціативної групи та згуртованості громади села.

  • Знаємо, що в нашому місті відсутній кінотеатр. Чи можливо переглядати в Народному домі кінофільми?

На скільки мені відомо, приміщення цього народного дому будувалося з врахуванням трансляції фільмів. Там, на верхніх поверхах, є навіть кінобудка. Згодом, після побудови у місті кінотеатру «Жовтень», ця функція відпала. Але її, при бажанні та потребі, можна відновити. Тут треба входити в систему кінобізнесу та кіноіндустрії. Якщо вдасться знайти компроміс між державою та кіноустановою, можна буде думати в перспективі і про кінопроекти. Універсальне поєднання закладу культури та кінопалацу можемо відстежувати скажімо в Центрі Довженка, що на Сихові у Львові. Цей досвід при зустрічі можна перейняти.

  • Знаємо, що при Палаці культури є певні художні колективи, які навчають бажаючих хореографії, цирковому мистецтву, співу. Чи є бажання розширити спектр гурткової роботи в Народному домі?

Однозначно хотілося б розширити цей спектр. Бодай вийти на стандарт 70-80-их років, коли тут багато чого було. Адже приміщення є, база також дозволяє це зробити. Та знову ж за кілька десятиліть помінялася демографічна ситуація в місті, помінялася і структура населення. Тож спершу треба провести моніторинг. Розумію, що це є дуже потрібна ланка роботи. Адже даний аспект також зможе повернути глядача в зал.

  • Де Ви, як керівник культурного закладу, шукатимете фінансову підтримку для художніх та музичних колективів, ансамблів, концертних організацій?

Це три класичні шляхи: відстоювання та лобіювання інтересів Стебницького Народного дому в Управлінні культури та розвитку туризму виконавчих органів Дрогобицької міської ради, другий шлях – це залучення меценатів, підприємців у місті (для цього потрібно провести велику частку роботи), третій варіант, він є найрозповсюдженішим, – участь у різних конкурсах, програмах, проєктах та грандах. Це дасть можливість разово суттєво допомогти закладу культури. Ну, і якщо вдасться методом експериментів винайти четвертий нестандартний варіант, будемо і його пробувати. Головне, щоб усе було не збитковим і в межах чинного законодавства.

  • Знаємо, що Ви – любитель мандрівок, любитель гір. Подорожуєте Карпатами та описуєте те, що бачите. Стебник – місто промислове в давнину. Славилося добутком калійних солей. Є окремі кімнати, розкидані по мікрорайонах, які претендують на назву музею (так, у Народному домі є музейна кімната визвольних змагань). Однак в місті відсутній комплексний музей. Яким чином треба забезпечити діяльність музеїв та виставок в нашому місті?

Так, знаю що у Стебнику вже є декілька аматорських музейних кімнат, організатори яких без сторонньої допомоги зробили велетенську роботу. Думаю, що на базі Народного дому треба лобіювати питання про повстання Краєзнавчого музею у Стебнику. На жаль, з таким розмахом, як в інших місцевостях, ми не зможемо утворити музею. Але на початках кілька кімнат можна використати на базі Народного дому. З часом, при підтримці громадськості, розглядатимемо варіант отримати окреме приміщення. Переконаний, що є фахівці музейної справи, які можуть вправно проконсультувати нас, як зробити цей музей реальністю.

  • Як задіяти до роботи спортзал, який відновлений попередньою владою?

Є певні міркування. Це не моя ідея, скажу чесно, але я є її прихильником. Йдеться про плідну співпрацю з Дрогобицькою спортивною школою, в якій є вже відповідні напрацювання, певний спортивний досвід та фаховий тренерський склад. Однозначно, мають розвиватися кілька спортивних напрямків на базі спортивного залу в Стебницькому Народному домі. Які саме будуть напрямки, це буде широке обговорення. Якщо треба, вдамося навіть до анкетування. Окремо знаю, що є ініціативна група за збереження шахового клубу. Відверто цілком не проти, щоб і в нас були свої сестри Музичук. Від цього виграємо не лишень ми, але й регіон загалом.

  • Як забезпечити діяльність інтернету в цілому корпусі?

Насправді не вбачаю у цьому якусь глобальну проблему. Це питання виключно технічного характеру. Для вирішення достатньо завести потужну лінію і зробити мережу з декількома точками Wi-Fi. У нас уже є провайдери, які здатні забезпечити до 100 м Гб. І на цьому проблема вичерпується.

  • Як залучити населення з різних мікрорайонів, а також Колпця, Сільця, Болехівців та Нового Села до спільного культурного простору?

Тут має бути два напрямки роботи. Перший напрямок: маємо запропонувати певну форму партнерства, при зустрічах обговорювати та аналізувати потреби кожного мікрорайону. Знаю, що кожне село має свій День села, Церковний празник, відомих особистостей. Отож, цілком реально скласти календар подій та заходів, коли зможемо з певною періодичністю великою делегацією приїжджати до них у гості у форматі фестивалю, конкурсу, концерту, спортивних змагань. І хоча б раз в рік робити спільний захід тут в Стебнику. Кожен має право себе репрезентувати і продемонструвати свої кращі напрацювання та навики на великій сцені, щоб відчув себе справжнім артистом.

  • Чи Ви є командною особою?

Якщо це стосується політики, промовчу. Хоча зазначу, що аполітичних людей нема в природі. Все одно існують якісь симпатії, підтримка поглядів тощо. Я не є виключенням з правил. А ось чисто з професійно-етичної точки зору, культура – це здобуток для усіх. Тому тут треба намагатися демонструвати політичний нейтралітет. Конкретні переваги до добра не приведуть. Талант треба демонструвати не під прапором якоїсь певної політичної партії, а під прапором міста та територіальної громади, області, України. А щодо командності в галузі культури, то я не є прихильником такого негативного явища, як мікроменеджмент, де директор контролює всіх і вся: замість того, аби сприяти розвитку Народного дому, такий керівник лише вставляє палки в колеса. Я відстоюю метод правління: вміння делегувати повноваження і тільки після результатів роботи, прийматимемо певні рішення щодо кадрових змін. Культура це, однозначно, командна робота. Без команди запустити ефективну модель функціонування Народного дому буде складно.

  • Що саме Ви плануєте робити першочергово та на наступні п’ять років на посаді директора Стебницького народного дому?

Якщо в загальному, то в першу чергу треба зробити аудит того, що є, і максимально зберегти ті здобутки, якими місто пишається. Особисто я є фанатом «Стебничаночки» (керівник Ольга Жерченко). Дівчата справді активно працюють, вони сьогодні є однією з кращих професійних команд у Народному домі. Один з останніх їх виступів, що відбувся на презентації дебютної поетичної збірки поетеси Анжели Хухновської (4 липня), є яскравим цьому підтвердженням. А чого вартують голоси з «Дзвіночка» під керівництвом Галини Волощак, що одночасно керує церковним хором у Сільці. А ансамбль «Джерело», учасником якого є Роман Івасівка, що до сих пір фахово виконував роль керманича Народного дому, також постійно підтверджує звання народного. Так само є багато професійних танцювальних колективів. Кілька місяців тому стебницькі дівчата здобули перемогу у Східниці під керівництвом хореографа Христини Знак-Артим. Знаною у місті є також циркова студія «Вікторія» під керівництвом Івана Куця. Саме ці колективи, як і багато інших, і є обличчям стебницької культури.

А якщо глобально, з перспективою на п’ять років, то в разі мого обрання керівником Стебницького Народного дому, маю намір на базі цього закладу створити культурно-просвітницький хаб. Цей центр повинен об’єднувати усі хороші починання щодо освіти, культури та музейної справи. Моєю метою є лише одне: людина, яка потрапляє в стіни такого простору, має затриматися тут на кілька годин, і залишити його з намірами ще раз сюди повернутися, оскільки за одні відвідини вона все охопити просто фізично не матиме змоги.

  • Щиро дякуємо Вам, пане Ярославе, за інтерв’ю. Бажаємо гідно презентувати свою програму на Конкурсі, здобути там перемогу і прислужитися своїй громаді.

Власкор

 

 

spław

Поїздка в Красник була напрочуд колоритною. Сільська природа, карпатський дух, бурхлива річка, приязна атмосфера місцевих мешканців – це ті принади, котрі запрошують туристів відвідати Гуцульщину, край, оспіваний багатьма поетами-піснярами.

Три дні група з «Karpatytur.info» гостювала в Рафтинг таборі «Рада Дараба». Оселя, куди поселили туристів, є відносно молодою: усього третій сезон запрошують туристів господарі на активний відпочинок. Усе, таке ще незаймане, чисте, мало понівечене цивілізацією, тішило око.

 

pokój gościnny

konferencjaВ Районному Народному домі м. Дрогобича в останній червневий день відбулися Установчі збори виборчої конференції Дрогобицької районної організації Народного Руху України. Представниками зборів були делегати з Дрогобича, Стебника, Трускавця, Борислава, Східниці та сіл Дрогобицького району.

Головою зборів обрано Михайла Сікору. Він наголосив на тому, що у кожному місті чи селі має бути осередок НРУ, запропонував хвилиною мовчання пом’янути тих, хто відійшов через трагічні обставини у вічність.

Порядком денним зборів було:

1. Про затвердження робочих органів Конференції (голови, секретаря, членів мандатної та лічильної комісій). 2. Про зміну назви Дрогобицької районної організації НРУ. 3. Про обрання керівних органів Дрогобицької районної організації НРУ (голови, заступників, представників проводу та ради). 4. Про обрання делегатів на Позачергову Львівську конференцію, яка відбудеться 4 липня 2021 р.

Головою Дрогобицької районної організації Народного Руху України згідно Статуту терміном на два роки обрано Михайла Сікору.

Sikora

Михайло Сікора подякував за довіру, коротко підбив підсумки виборчого процесу та проаналізував ситуацію всередині життя рухівців.

 

Погода

Фото дня

Погода

Погода

Анонси подій

<<  <  Липня 2021  >  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Нд 
     1  2  3  4
  5  6  7  8  91011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Real time web analytics, Heat map tracking