klasztorz Зовсім недавно побачила світ книга Мирона Бучацького «Дрогобицька катівня НКВД-НКГБ, КПРС: факт геноциду українського народу московською комуно-тиранією». У книзі автор, колишній голова Дрогобицької міськрайонної організації «Меморіал», ініціатор розкопок жертв 1939 – 1941 рр. у Дрогобичі, розповідає про початок проведення розкопок та перепоховання останків 486 закатованих у Дрогобицькій тюрмі на вул. Стрийській, 3. на Полі Скорботи 14 липня 1991 р.

У книзі йдеться про те, що багато років про будинок номер три по Стриській вулиці ходили моторошні легенди. Півстоліття пройшло, а старожили все ще не радять ласувати яблуками із тамтешнього саду, попереджаючи: червоними вони стають не від сонця, а від того, що коріння яблунь живляться людською кров’ю.

До стіни будинку, де розміщений один з корпусів місцевого педінституту, прикріпили дошку: «Перехожий! Зупинись на мить і схили голову. Тут у 1941 р. розміщувалася в’язниця НКВД. Кров’ю невинно замучених синів і дочок Дрогобиччини пронизані стіни цієї будівлі. Вона вимагає справедливості!». Поруч – церква. Помолившись, парафіяни не поспішають додому в недільний день, а довго стоять біля кам’яної брили з написом: «Тут буде споруджений пам’ятний знак жертвам сталінських репресій».

14 липня 2021 р. виповнюється 30 років з того дня і відбулася панахида над померлими. Знайдені 78 останків під час розкопок КП «Доля» на території саду позаду колишньої Дрогобицької тюрми у 2017 – 2018 р. Домовини з останками жертв несли від монастиря Святих Апостолів Петра та Павла до площі Ринок, де відбулася екуменічна молитва, похоронне віче. Далі процесія рушила до Поля Скорботи, де відбувся чин поховання.

Як саме розпочалися розкопки у 1990 р. і хто їх ініціював? Про читаємо у передмові книги: «Серед місцевого населення завжди ходили чутки про страшні звірства, які чинили кати Дрогобицької тюрми над в’язнями. Мирон Бучацький чув змалку від матері розповіді про ці події. Також пам’ятає, як загинув його батько і стрик…

У переддень чину похорону у Дрогобицькій міській раді відбулося інтерв’ю учасника тих подій у 1991 р. Любомира Сікори. Голова всеукраїнського громадського об’єднання «Бойківське етнологічне товариство», всеукраїнського громадського члена республіканської «Просвіти», наукової ради констатує: «Ходили чутки, що біля університету (коло колишнього комітету безпеки) поховані жертви НКВС. Ці чутки почали набирати щоразу більше обертів. Тому це було винесено на розгляд міської та районної рад, на розгляд демократичних сил. Тому було визнано провести розкопки. У цей час у нас була своя влада, яка вела повний контроль життєдіяльності міста та району. Будь-яка людина могла виходити з пропозиціями. І ці пропозиції були справді цікаві. Поза владою ніщо не могло існувати. Тодішнім головою був Мирослав Глубіш, заслугою якого було вивішення прапора та проголошення незалежності у місті. Сама молодь була активною на той час. Вести системно політичну діяльність мають люди національно зрілого віку. Суспільство бурлило. Владу заставляли рухатися низи. Люди сприйняли виклик часу. Сучасна молодь є мобілізованою. Наша західна молодь є національно свідома та релігійна. Маємо відчувати розуміння свого місця, своєї ролі в житті. Основна місія галицької молоді – інтелектуальний тиск на схід в повному розумінні слова. Нині мають створюватися робочі місця. Маємо стати індустріальною державою, сучасною Європейською Соборною Україною».

14 липня 2021 р. стебницька делегація учнівської молоді перетнула стіни сесійної зали Дрогобицької міської ради.

mlodziez

Заступник міського голови Андрій Ковч подякував школярам за те, що вони погодилися бути свідками важливого заходу, який доводить цілій Україні, що ми шануємо пам’ять тих жертв, які були вбиті комуністичним режимом. Проводимо пряму паралель між нинішньою українсько-російською війною і тим, що відбувалося тут на теренах Західної України у період 1939 по 1941 рр., 1943 по 1947 рр. і пізніше.

Детально роз’яснила, як мали вести себе діти, Олександра Пашко.

Чин похорону розпочався від стін монастиря святих Петра і Павла. Біля міської ради правилася Служба Божа, виступали високопосадовці, серед яких запам’ятався виступ першого голови демократичного скликання, Мирослава Глубіша, який перекинув присутніх у події тридцятилітньої історії: «Це був жидо-московський комуністичний режим, який нищив тоді Україну і нищить Україну й тепер. Ми перезахоронили тоді жертви, які викопали. Велелюдна була тоді громада на площі. Чому з 1994 р., коли ми відійшли від влади, перестали розкопувати жертви? Місто Дрогобич впав в комуністичний морок. 21 рік ми обирали комуніста за комуністом. Нашим комуністом. Але треба запам’ятати, що комуністів, комсомольців та кагебистів колишніх не буває. Вони ще дві години по смерті будуть тими, ким вони є. вони продали душу дияволу і по-іншому поступати не можуть. Ця сама ситуація стала нам і з Верховною Радою. Кого ми тільки не обирали до Верховної Ради? Проходили різні пройдисвіти. Тільки не свій, не українець. А нинішній, на жаль, ще й зазіхає на мову. Часто чую, що тут, серед загиблих, є три ієромонахи: Северин, Віталій та Яким. Натільний хрест одного з них попав до мене. З часом я його передам комусь, кому буде потрібно. Чи тяжко називати їх василіанські мученики? Чи за це вони гинули, щоб їх сьогодні не можна згадати? Катедра Святої Трійці колись була монастирем. Вірю, що в цей монастир колись повернуться монахи. Хочу щиро подякувати тим, хто був причетний до перезахоронень у 90-их роках. Дерево на 486 трун дав директор лісгоспу Ігор Попадинець, директор автокранового заводу Роман Сисин, директор нафтопереробного заводу Роман Матолич, депутати першого демократичного скликання, моя колишня заступниця Віра Байса, багато священників (серед них були і підпільні), згадаю отця Софрона, отця Івасечка, отця Гринчишина, отця Приріза. Тішуся, що в Дрогобичі знову появилася українська некомуністична влада. Завдяки відбулися ті перезахоонення, свідками яких ми сьогодні є. Щира подяка тим, хто долучився до цих подій. Вічна пам’ять і слава тим, хто загинув за волю церкви та за волю народу».

На вічний спочинок домовини супроводжували понад сто священників, три єпископи, представники влади, військові, багато достойних людей. У заключному етапі поховання на Полі Скорботи духовні особи говорили подячні слова героям: «Колись у них забране їх добре християнське ім’я. На жаль, і сьогодні не можемо їм повернути імена. Але сьогодні ми їх сміло можемо назвати браттями та сестрами. Досі вони були злочинцями. А нині проголошуємо, що вони – герої, що вони – діти свого народу, а найголовніше – що вони улюблені божі діти. Їх життя було відібране насильницькою смертю, тортурами. Пригадуєте, як нас вразили кадри з фільму «Дрогобицька Голгофа»? Нам здавалося, що тих тортур є занадто. Але насправді жоден з фільмів не здатен передати правдиві відчуття невимовних мук. Віримо в те, що Господь вигородить їх за їхнє терпіння. Господь дарує їм життя вічне. Остаточно переможе справедливість. Вони були засуджені через те, що були українцями, що любили українське. Зло справді може виглядати сильним. Але остаточно воно веде до руїни. Правда вийде, як сьогодні, на яв. Хай Господь прийме мучеників у свої батьківські обійми і дарує їм Царство Небесне».

На кладовищі присутні заспівали гімн України і військові віддали шану полеглим залпами з автоматів.

bron

Фото дня

Анонси подій

<<  <  Вересня 2021  >  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Нд 
    1  2  3  4  5
  6  7  8  9101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Real time web analytics, Heat map tracking

Погода