Kostia... На висоті тремтливої сльози

тремтіла серця зависока нота,

на висоті тремтливої сльози

спливала болем, сумувала потай,

на висоті святих небесних сфер

квилила туга, плакала дощами.

Серпневий вітер, ніжний-сопілкар

видмухував свої печальні гами…

«Годі осягнути розумом, що вже минає рік з того часу, як відійшов у Вічність Костянтин Іваночко. Був непересічною особистістю, талановитим філологом, якого шанували і любили студенти, і колеги. Але найбільше запам’ятався дрогобичанам як громадський та політичний діяч. Був активним просвітянином, депутатом кількох скликань. Він любив Дрогобич, Стебник і мріяв про те, що його. Батьківщина буде потужною державою у співдружності країн Європи!» - так тепло відгукнулася дрогобицька просвітянка Наталія Яцків в коментарях до оголошення про вечір-реквієм «На відстані сльози і серця…».

Присвячений річниці відходу у засвіти незабутнього Костянтина Іваночка вечір відбувся 15 серпня 2021 року у читальній залі бібліотеки філії № 8 Дрогобицької ЦБС Стебницького Народного дому.

Стебницька просвітянка, завідувачка бібліотекою Любов Волошанська організувала і провела цей захід. У залі було велелюдно. Тут зібрались найближчі йому люди, яким він залишив свою світлу історію.

Пройшов рік. Розтанула в безвісті осінь. Відколядувала зима. Відлетіла в минуле разом з вишневими хуртовинами весна. Спливає спекою ще одне літо та досі здається, що ось відчиняться двері і увійде Костянтин Миколайович. І досі не вмовкає та діткливо-щемка струна. Жалем пронизує серце.

У спогадах присутніх звучали зворушливі моменти, що поєднували їх з незабутнім родичем, хрещеним, вчителем, науковцем, просвітянином, громадським діячем, депутатом, ерудованим чоловіком і просто духовно багатою людиною.

До спільної молитви зорганізував усіх отець Мирослав Шевчук.

Сестра Наталія Огірчак прочитала поетичні рядки про село, де народився і провів юні роки брат Костянин.

Моє село віддалене від світу,

воно стоїть у затишку дібров.

Додому добре їхать відпочити,

намилуватись пахощами трав.

Там ми колись маленькими гуляли

і слалась нам дорога навпростець.

Ох, як весною трави в нас буяли,

там нам знайомий кожен камінець.

І дзвін церковний на молитву кликав,

коли була неділенька свята.

І часто дід сусідський щось собі мугикав,

красою вабила пшеничка золота.

І двері в нас замків-ключів не знали,

бо й злодія, напевне, не було.

Хоч хату нашу люди не минали,

а під вікном так гарно все цвіло.

І змійка-річечка нам серце полонила,

пражила хвилями та спокоєм своїм

дівчаток наших Олю та Людмилу.

А де ж вони тепер і як живеться їм?

А як Різдво заходило до хати,

то несло щастя дітворі малій.

Збирались ми усі колядувати.

Твори, дитино, диво та радій.

Моє село, віддалене від світу,

воно стоїть у затишку дібров.

Додому добре їхать відпочити,

намилуватись пахощами трав.

Багаторічний політв’язень Роман Пацула з болем сповістив, що втратив названого сина, який був чудовим оратором та рупором усіх ідей патріотичного спрямування.

Усе життя Костянтин прагнув зримих національних перемін, мріяв про те, щоб українці випромінювали національний колорит, щоб були одержимі у розбудові власної держави. Він був членом Львівського обласного Проводу КУН, делегатом Великих зборів ОУН та членом Головного Проводу ОУН. Його освіченість, зусилля у здійсненні України, непоступливість у національно-державницьких питаннях знайшли своє втілення в багатьох сферах громадсько культурного життя. Де б не був, яку б посаду не обіймав, він завжди починав з себе – поглиблював знання, шукав нові шляхи вирішення проблем. І не боявся мріяти й будувати плани на майбутнє.

Депутат Львівської обласної ради трьох скликань та Дрогобицької міської ради Михайло Задорожний наголосив на тому, що не міг не приїхати рік тому попрощатися з покійним і нині виступати йому на річниці смерті також є великою честю.

Депутатка минулих скликань Львівської обласної ради Віра Байса наголосила, що неодноразово пропонувала кандидатуру Іваночка на заступника голови міста Дрогобича з гуманітарних питань. Бо так, як він вмів організувати роботу, не міг ніхто. Також приїхали на вечір спогадів представник дрогобицької «Просвіти», колега-депутат Михайло Ваврин, колишній голова обласної ради Михайло Сендак, які також повсякчас впліталися в історію Дрогобиччини, утверджували державність.

Професор кафедри української мови ДДПУ імені Івана Франка Василь Винницький дуже шкодував, що політика у Кості забрала можливість вчасно захистити докторську дисертацію, яка була готовою на 90 відсотків, наголошував на духовній домінанті свого учня. Він носив у серці Бога і знав, що кого торкнеться Христовий промінь, той вже ніколи не зіб’ється на манівці. Бо лише Господь утихомирить бурю відчаю в душі і ніколи не зрадить.

Колегу по роботі приїхали вшанувати також професор кафедри Петро Мацьків, доцентки Леся Легка, Любов Мельник, Уляна Галів, ст. викладач Леся Баранська. Читаємо вірш Уляни Галів, який вона розмістила на сторінках інтернету:

Світлій пам’яті незабутнього

Костянтина Іваночка

Дзвони розгойдують тишу – в небо.

Ангел торкнувся плеча: треба…

Паперті білі, отчий поріг жде тебе.

Де ти, душе довгождана, де ти, де?

Серпню-косарю, навіщо ж ти вижав

Жито добірне, таке стоколосе?

Може, ще б видужав, може, ще б вижив…

Сотні тих «може» дощами голосить.

… Леготом-вітром розчешу волосся,

Птах заспіває – жайвір чи сойка?

Я тут навіки вже чи лиш здалося?

Котиться світ кудись полегойки.

Краю карпатський мій, я вже без тебе…

Іншу красу споглядаю з вершин.

Твій я навіки – поглядом з неба.

Твій я навіки – відданий син.

В домі Отця … тут осель чибагато,

Одіж весільна і білі палати.

Мамочко, братику, здрастуйте, рідні!

В обійми небесні візьми мене, Тату!

Студентка Ірина Мицак наголосила на тому, що філологічний факультет попрощався цьогоріч з трьома велетами духу: Лілею Гулевич, Михайлом Шалатою, Костянтином Іваночком. Останнього за очі називали Костиком. Однією з барв його веселкової аури була закоханість у слово, у рідну мову. Він був невтомним шукачем призабутих мовних скарбів. Він говорив про неї так ніжно, так зворушливо. Плекав її, бо мова є носієм того найвищого світла. Ніс у долонях ту душу українства. Як найдорожчий скарб. І щоразу чекав Божого благословення на слово як відкриття. Та й сам просто горів тим невичерпним вогником щодня. Цією невидимою іскрою запалював своїх учнів. Лікарі живуть після смерті у майбутніх врятованих життях, політики живуть у врятованих країнах, а вчителі, напевне, живуть у своїх учнях.

Депутатка Дрогобицької міської ради, керівниця філологічного факультету, колега і товаришка Марія Стецик розридалась на самому заході, а потім і в ФБ болісними сльозами:

Цей Рік – як вічність і мить.

Як гірко душа щемить…

Без тебе, мій брате, мій друже.

А треба і далі жить,

А треба і це пережить,

Та серпень щось вижав цей біль не дуже...

Медово дише земля,

У квітах оселя твоя –

І чайкою б’ється в журбі

Дружина, сестра – ДОЛЯ!.

Дай вісточку, брате мій,

Хоч вітром, хоч снігом зігрій.

Благаю тебе:

«Не йди за обрій!..»

Викладачка кафедри світової літератури та славістики Наталя Олексин продовжила її думку на сторінках ФБ:

«Сумно, серце щемить, ще мить, ще мить, ой, як же нестерпно болить...(ой, то не мить, цілий рік летить, а серце болить, ох як болить...). Спіть спокійно, дорогий УЧИТЕЛЮ, Царство небесне, вічний спокій світлій ЛЮДИНІ!».

Похресниця Анастасія Стецик щемливо прочитала поезію про прощання з хрещеним батьком:

Цвіло бездонне осіннє небо,

збирали бджоли свій останній мед.

Коли без Тебе, хресний мій, без Тебе

той світ серпневий посмутнів…

Спливали дні за днями, жити ж треба.

Тужила осінь, віхола мела.

І вже без Тебе, таточку, без Тебе

в сльозах різдвяна зіронька зійшла…

Весна прийшла нескорена, крилата

в передчутті і дива, і тепла.

За крок від мрії, мій коханий тату,

у сивім вальсі вже без Тебе йшла…

І знову серпень обважнів плодами,

до Тебе линув шляхом золотим.

Торкнись, лечу у пам’яті востаннє

із Вічності стань Янголом моїм.

На вечорі викладачка Стебницького професійного училища Марія Пурій пригадала, що в 90-тих роках обрати фах філолога їй допоміг саме п. Костянин. Розповіла про сон перед річницею. Костянтин у сні запевнив її, що він близько.

Племінниця Ганна Іваночко подякувала за присутність стрика у її житті. Починаючи з 2000-го року працював над редагуванням п’ятдесяти шести проповідей, написаних на основі десяти Божих заповідей парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці м. Стебника отцем-мітратом Петром Герилюком-Купчинським, що пізніше лягли в основу його духовних книг. Саме цьому священнику у Костянтина була мрія в селі Довге присвятити одну із стацій Хресної дороги. А коли так склалося, що Костянтин відійшов у засвіти, мрію брата почала втілювати в життя його рідна сестра Ярослава Габорій, поофірувавши велику частину коштів на спорудження каплички. Цю стацію вже розділять нині двоє: отець Петро та сам Костянтин.

Депутатка Дрогобицької міської ради Ольга Мицак назвала Костянтина своїм хрещеним батьком у політиці і подякувала йому за уроки життя.

Про просвітянські заходи, котрі проходили в книгозбірні, про те, що жоден захід не відбувався без Його участі, про Його виступи, що дихали духовністю і красним письменством, розповіла Зеновія Левицька. Стебницька просвітянка запропонувала написати книгу спогадів про Костянтина Іваночка.

Поет Богдан Британ також написав та прочитав поетичне одкровення:

Сум на серці, поминаєм друга,

календар рахує дні.

Біль утрати, невимовна туга

для дружини Люби, для його рідні.

Не журіться, що його немає

в цьому залі серед нас.

Він з небес всім нам допомагає

у скрутний для України час.

Рік за роком в’яжуться віночком

у космічні непроглядні дні.

Буде з нами Костя Іваночко,

поки ми живемо на землі.

Не забудуть друзі та родина

його невмирущий позитив.

Він був просто сонячна людина,

Сам світився – і для всіх світив.

          Осиротіла наша просвітянська родина. Обсипається наша калина. Пломеніють десь там, біля престолу Отця Небесного, душі К. Іваночка, М. Шалати, М. Садохи, М. Богаченка, О. Іваночка, І. Ямелинця, стебницьких політв’язнів і просвітян Т. Федика, М. Тершівської, О. Качмара. Однакові кетяги в калини, зате кожна ягідка в Господа осібна.
Коли вона, достигла, падає на землю, то вмирає, щоб народилося зерно.
Жнивуючи, Верховний Садівник готує нам нове насіння. Може, відходить час трибунів, героїв і бунтарів, і романтиків…І вони разом із Костянтином Іваночком у піднебессі вічності вимолюють кращу долю для нашої землі і для нас з вами.

Світ Костянтина Іваночка – Його Матінка-Україна, Його рідний край, Його рідне село Довге, його Стебник, Його Дрогобич, люди і той безмежний простір, який вміщувало в собі Його таке Велике, таке зболене Серце і така Світла, Щира, Оголена, як нерв, і Неосяжна Душа.

Перед вечором пам’яті на могилі Костянтина Іваночка відбулася панахида, організована капеланом університету о. Олегом Кекошем.

          Костянтин любив музику та поетичне слово. Чи сподобалося б йому на заході? Думаємо, так. Бо кожен промовляв та виконував музичну композицію від серця. Та про це ми довідаємося згодом, коли перенесемося через межу до Вічності, щоб зустрітися з Ним…

          Дружина Любов Іваночко виголосила щиру подяку усім, хто прийшов на захід (Любов Рак, Степан Чулуп, Юрій Фик, Марія Сов’як, Федір Сидір, Віра Тупичак, Анастасія та Іван Галяки з донькою Іриною, Орест Даньків, Богдан Волощук, Леся Петруняк, Михайло Зубрицький, Галина Брич, Петро Хомин, Ольга Нафус, Тетяна Гудак, Любов Іваночко, Остап Іваночко, Ярослава Габорій, Оксана Габорій з дітьми Єлизаветою, Анною-Марією, Терезою, Стефа Подвійна, Наталія та Микола Олексини з донькою Надією, Ганна та Богдан Гринчишин, Оксана Матчишин, Ярослав Баран, Анжела Хухновська, Ярослав Грицик, Тарас Варивода) або подумки був на ньому присутній, хто молився та продовжуватиме молитися за Його душу.

Звучали музика (Адажіо, Аве Марія) у виконанні Руслани Козир та Яни Павлик, що мовою безтілесних янголів торкалася кожного серця; зворушливі пісні у виконанні Лілії Кобільник («Родина» на слова Ліни Костенко), Яни Павлик («Кришталевий храм»), Лесі Білинської та Марії Британ («Тернова ружа»). Технічну підтримку здійснив Ярослав Баран. Подячні слова линуть в їхню адресу.

Особливо родина дякує за задум та зворушливе проведення заходу Любові Волошанській та усім, хто долучився до організаційних моментів.

Знаємо, що в п. Любові сьогодні День народження. З нагоди уродин засилаємо Вам, п. Любо, найщиріші вітання і найкращі побажання. На сьогодні Ви, напевно, найрідкісніший приклад вдалого поєднання обраної професії й покликання. Творіть, дерзайте і прикрашайте своєю присутністю усіх навколо.

Портрет Костянтина ще незавершений. Останні штрихи домалює Час…

Фото дня

Анонси подій

<<  <  Листопада 2021  >  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Нд 
  1  2  3  4  5  6  7
  8  91011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Real time web analytics, Heat map tracking

Погода