Heroi ne wmyrajytМи, живі, повинні пам’ятати про мертвих

Збори осередку Народного Руху в Стебнику були приурочені трьом питанням:      

  • Про події за місяць жовтень та плани на листопад
  • Вшанування річниці пам’яті Михайла Шалати
  • Розповідь про героїв України в контексті Стебника

Голова осередку коротко ознайомила присутніх про події за жовтень місяць та планами на листопад.

Учасниками зібрання вшановано пам’ять професора Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Михайла Шалати, якого не стало 2 листопада 2020 року. Прочитано його біографічну довідку та декламовано окремі поезії.

Михайло Йосипович Шалата народився 3 квітня 1937 р. Шалату виколисало село Бертешів Жидачівського району, що на Львівщині:

Загублене поміж гаїв, горбів,
Непретензійне, без гучної слави,
Моє село родило не рабів,
А будівничих власної держави.
(«Бертешів», 1994)

Народився в селянській родині. Батько Йосип Шалата (1915 – 1998), мати Ганна (1909 – 1987). Саме там формувався майбутній оборонець рідного слова, українського звичаю і традиції:

Уперше «Отче наш» і «Ще не вмерла»
Малим почув я, мамо, з Ваших уст,
Коли портрет Мазепи люто дерли
Й Тараса нишком розбивали бюст…
(«Матері», 1992)

У 1957р. М. Шалата вступив до Львівського педагогічного інституту на філологічний факультет. На початку 1960р. Львівський і Дрогобицький педінститути об’єднали в один – Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. Івана Франка. Переїхавши в Дрогобич, М. Шалата залишився в цьому місті.

«…Красивий, стрункий, як карпатський бук, зі щирою світлою усмішкою на доброму обличчі…» (Данило Кононенко) – таким постав перед нами, студентами Дрогобицького педагогічного, наприкінці сімдесятих молодий викладач української літератури. По вуха закоханий у вічно юну панну Поезію, кожну свою лекцію філігранно «оздоблював» римованими рядками, віртуозно жонглював іменами, датами, подіями… Оті понині не забуті оригінальні «ліричні відступи» на парах не просто зацікавлювали – заворожували! Мало того: Михайло Йосипович сам віршував і нас «підбивав» на дружбу з Музою. 

І зовсім кілька його поетичних рядків:

Місяць стежку ізумрудить,
Малиново дзвонять роси.
Три дуби широкогруді
Над рікою сіно косять.

Ходять двоє поміж квітів…
Човен щастя на причалі…
В ніч таку нема на світі
Ні турботи, ні печалі.
(1961)

Михайло Йосипович – громадський діяч, краєзнавець, письменник, критик, педагог, кандидат філологічних наук, шашкевичезнавець, проф. Дрогобицького універстьету, Почесний громадянин Дрогобича,  член Національної спілки письменників України, літературознавець, перший заступник голови Дрогобицької філії і член Президії Львівської обласної організації Товариства зв’язків з українцями за межами України, депутат Дрогобицької міської ради І демократичного скликання, голова Дрогобицької «Просвіти» (1995 – 2001рр.).

Не дивно, що саме Михайло Йосипович написав і «Гімн Просвіти» (2003):

До світла, до науки, до культури
Веде «Просвіта» і зове у лави:
«Єднаймося – й засяє небо хмуре
Від сонця Української Держави!»

Тема рідної мови – чи не найболючіша, найтривожніша у творчості Михайла Шалати. Зрозуміло чому: учений, педагог і письменник в одній іпостасі здатний прозирнути трагічну українську тему «до дна», звідси – категорично виважені мудрі й глибокі висновки:

…Всевишнього в думках молю уклінно:
Храни, о Боже, українську мову!
Ім’я Господнє згадую не всує

Та ж рік за роком гине наша Троя,
А завойовник хижий нам диктує,
Хто наші зрадники, а хто герої…

(«Щодень до тебе, Україно-нене…”, 1970)

Одного разу запросили улюбленого професора, тоді «виводили» «пісню» іншу з його «репертуару»:

Боли мене, пали мене, любове,
Бо все життя – одна болюча мить!
А вічність? Вічність – це, пані й панове,
Лиш на могилі три-чотири слова,
На кшталт: «Мене вже серце не болить».
Боли мене, пали мене, ЛЮБОВЕ!
(1982)

У Дрогобицькій міській раді відбулися засідання організаційного комітету, Постійної комісії з питань освіти, культури, молоді та спорту, за участі представників громадськості, академічної спільноти університету, освітян, депутатів та посадовців міської ради. 17 грудня 2020 року вчена рада університету присвоїла Михайлу Шалаті почесне звання «Заслужений професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка» посмертно. Під час засідань напрацьовано низку пропозицій щодо увіковічення пам’яті шанованої людини. Серед основних задумів: організувати Панахиду в день річниці смерті, заснувати Премію імені Михайла Шалати, назвати його іменем вулицю, встановити меморіальну таблицю на будинку, де проживав Михайло Йосипович чи факультеті, де професор працював, організувати вечори пам’яті.

------------

Нещодавно у Стебнику були виготовлені стенди про героїв Небесної Сотні. Задум цей виношувала колишня директорка гімназії імені Тараса Зозулі Зеновія Левицька. Саме вона підготувала розповідь про героїв України в контексті Стебника та запросила на зібрання матір загиблого героя Світлану Зозулю:

«Багато можна розповідати про героїв, про Небесну Сотню, – розпочала Зеновія Мирославівна. – Вони віддали своє життя за наше щасливе сьогодення. Виник спершу задум назвати школу іменем героя. Потім – відкрити Музейну кімнату. Цю ідею підтримали батьки Тараса Василь та Світлана, які поділилися багатьма світлинами, особистими речами. Є тут квиток, залитий кров’ю хлопчини. Музейна кімната поповнюється щорічно музейними експонатами».

Для того, щоб організувати музей, п. Зеновія об’їздила чимало міст. Усюди черпала досвід. Розповідала вона, як великою делегацією вони поїхали в одну із Київських шкіл, яка нині носить ім’я Володимира Кравчука. У цій музейній кімнаті вони побачили каску, залиту кров’ю Володимира. Потім готувалися документи на Героя України, нагороди Народного Героя. Спільно з батьками була і в Луцькому замку, де нагороджували героїв посмертно. Про все це детально написано в газетних публікаціях, які трепетно збирає місцевий краєзнавець.

«У Музейній кімнаті Стебницької гімназії, – продовжує далі п. Зеновія, – є чимало книг про життя тих героїв. Минулого року (22 серпня 2020 року) Світлана Зозуля поїхала на презентацію книги Ірини Вовк «На щиті». А 11 вересня нас запрошують у Львів на вшанування пам’яті героїв Луганського аеропорту. У парку імені Богдана Хмельницького познайомилися з авторкою книги Іриною Вовк. На свіжому повітрі стояв інсталяж «Усім причетним до героїчної оборони Луганського аеропорту». Важко передати, коли поруч батьки загиблих та герої, які вижили. Той стоїть на протезі, той – без руки, в іншого – понівечена душа. Такі заходи свідчать про те, що українська нація є сильна. Дякуючи їм, ми маємо Україну. Схвилювала нас також зустріч з волонтерами з Луганська. Вони також багато роблять для того, щоб війна припинилася.

Коли ми повернулися додому, виник задум зробити такий інсталяж тут. Спершу хотіли це зробити в оренду, але Світлана Зозуля наполягла на тому, аби таку пам’ятну річ мати власну. Матеріалів було багато. Ми спинилися на трьох стендах. Перший стенд приурочений захисникам Луганського летовища. Другий – Народні герої торують шлях до перемоги. Це і воїни, і волонтери, і капелани, які є Українцями. Третій стенд – Честь України захищають хлопці учасники українсько-російської війни. Лейтмотивом тут виступили слова стебницького поета Богдана Британа:

В двобої світла і пітьми

викрешується Україна.

Ми є, ми будемо людьми,

ніхто нас не поставить на коліна.

Своєю кров’ю і грудьми

Ви зберегли нашу державу

і зберегли нам від пітьми,

усього світу Честь і Славу.

На стенді є світлини чотирьох випускників нашої гімназії: Кулинича Василя, Лотицького Ярослава, Левчука Артема, Козачка Олександра. Діти двох перших навчаються в нашій гімназії. На цьому ми не завершуємо своє покликання. Будемо ще доповнювати далі. Бо ці хлопці потрібні. І починати треба кожному із себе. Що я можу зробити для України? Що я можу зробити, щоб закінчилася війна?

А зробити можна багато, якщо захотіти. Ми повинні вчитися на помилках. Маємо пам’ятати, що ми є на землі, маємо помагати тим родинам, які втратили близьких на війні. Ми, живі, повинні пам’ятати про мертвих. В планах гімназії імені Тараса Зозулі є розширення Музею й іншими кімнатами».

Усі присутні подякували гостям Зеновії Левицькій та Світлані Зозулі за змістовну розповідь та прагнення увіковічнити геройські вчинки наших мужніх захисників.

Ганна Іваночко

 

Фото дня

Анонси подій

<<  <  Січня 2022  >  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Нд 
       1  2
  3  4  5  6  7  8  9
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Real time web analytics, Heat map tracking

Погода